Словник танцювальних термінів і виразів

А

Адажіо (італ. повільно, спокійно) — умовне позначення повільного темпу музики.

Акцент (лат. наголос) — посилення або підкреслення способом окремого танцювального елемента або руха.

Ан дедан (вглиб) — напрямок повороту в піруетах, турах, напрямок руху працюючої ноги, що описує дугу вперед, -вбік, -вперед, -в глибину, до опірної ноги.

Ан деор (назовні) — розгорнуте положення ніг, що прийнято в системі класичного танцю, при якому ноги розвернуті носками назовні, тобто назовні від опірної ноги.

Антракт (походження французьке) 1. Перерва між актами вистави або відділами концерту. 2. Назва музичного вступу до дій театральної вистави (крім першої).

Б

  В 

Видатні діячі балету та хореографічного мистецтва

Лифарь Серж (Лифарь Сергій Михайлович)

Жан Жорж Новер 

Петіпа Маріус Іванович 

Сен-Леон (Шарль Віктор Артюр Мішель) 

Видатні діячі балету та хореографічного мистецтва

Вірський Павло Павлович

Гойлезовський Касьян Ярославович

Далькроз Жак Еміль 

Дункан Айседора – Анжела 

Видатні діячі балету та хореографічного мистецтва

Березова Галина Олексіївна

Ваганова Агрипина Яківна 

Верховинець (Костів) Василь Миколайович 

Чарівна країна — Балет

На зламі XVIII-XIX століть Європа зазнала жорстоких потрясінь. Цей історичний період, помічений зльотами та падіннями, різкими контрастами у суспільно-політичному житті, послужив вдячним ґрунтом для зародження нової художньої течії — романтизму. Романтизм збагатив мистецтво новими ідеями, темами, образами. Набуває небувалої популярності балет. Провідне положення займає легкий, повітряний і поетичний танець. Змінюється будова хореографії, її виразна мова. Нові естетичні вимоги сприяють виробленню техніки так званого класичного танцю. Вперше балерина підіймається на кінчики випрямлених пальців — на пуанти. Великого значення набуває так званий характерний танець, засобами якого  відтворюються особливості національної народної хореографії. Вершиною романтичного музично-хореографічного мистецтва став балет Адольфа Адана “Жизель”.

Балетне мистецтво було відоме ще в епоху Відродження в Італії. Багата народними танцями Італія зберегла традиції античного мистецтва танцю і пантоміми, яке розвинулося в практиці жонгльорів середньовіччя.

Бальні танці в Україні

В Україні бальні танці завжди користувалися популярністю серед молоді і свідченням тому були конкурси на краще виконання бальних танців серед шкільної молоді в школах та позашкільних закладах. Всього за період 1967-1986 рр. було проведено шість республіканських конкурсів. Незмінним організатором всіх конкурсів було Міністерство освіти України при підтримці ЦК Комсомолу України.

І. Республіканський конкурс “На краще виконання бальних танців”, 1968 р., м. Київ, Палац спорту. В конкурсі приймали участь колективи і пари трьох вікових категорій. Від кожної області брали участь колективи у кількості 8 пар.

ІІ. Конкурс “На краще виконання бальних танців серед учнів шкіл та позашкільних закладів”, 1969 р., м. Київ, Палац спорту.

ІІІ. Конкурс “На краще виконання бальних танців серед учнів шкіл та позашкільних закладів”, 1971 р., м. Київ, Палац спорту.

IV. Конкурс “На краще виконання бальних танців серед учнів шкіл та позашкільних закладів”, 1975 р., м. Сімферополь, Державний цирк.

V. Конкурс “На краще виконання сучасних масових і спортивних танців серед учнів шкіл і вихованців позашкільних закладів”, 1977 р., м. Одеса, Палац спорту.

VI. Конкурс “На краще виконання сучасних масових і спортивних танців серед учнів шкіл і вихованців позашкільних закладів”, 1986 р., м. Донецьк, Палац культури.

VII. “І Всесоюзний конкурс бального танцю школярів”, 1986 р., м. Рига, Палац спорту.

Бальні танці

Перші бальні танці виникають у XII ст. в епоху середньовічного Ренесансу — розквіту лицарської культури.

Велику роль у розвитку бальної хореографії того часу зіграв танець “бранль”, який виник у Франції. В кожній провінції Франції бранлі танцювали по різному: з притупами — простий бранль, з підстрибуваннями і стрибками — веселий бранль, що наслідують трудові процеси — бранлі бондарів, конюхів, тощо.

Вельможі запозичили у народу його розваги, вони водили самобутні хороводи, в яких неабияке значення мали особлива постать, повільна хода, уміння виконувати привітання, уклони, реверанси.

Великою популярністю у них користувалася “Павана”, яку виконували з канделябрами або смолоскипами в руках. Цим танцем відкривалися бали. “Павана” стала центром весільної церемонії. Відомо, що до XIV ст. бальні танці виконувалися під музичний супровід невеличкого оркестру. Ці танці відносилися до групи бассдансів (низькі танці), через те, що мали обмежений арсенал рухів. На їх зміну прийшли танці з легкими стрибками, обертами, витонченими позами. Це танці “менует”, “ригодон”, “романеска”.

Наприкінці XVII ст. у Франції, Англії, Німеччини починають танцювати “контрданс”.

У зв'язку з ускладненням танцювальної лексики і композиції виникає необхідність навчання танцю. У 1661 році за наказом Людовика XIV в Парижі було відкрито Академію танцю.

Танцмейстери і педагоги XVII ст. випускають книжки для самостійного вивчення танців. В них включалися найбільш популярні та на той час масові танці. Так, у танцзали потрапляють польський народний танець, граційно-грайливий “екосез”, танець шотландського походження “гавот” і багато інших, які за короткий час стають досить популярними у всіх країнах Європи.

У середині XVIII ст. парні танці поступаються місцем масовим, які розвиваються під впливом Французької буржуазної революції. Великою популярністю користувалися “контрданс”, “фарандола”, в яких приймала участь велика кількість танцюючих.

XVIII ст. відзначене у хореографічному мистецтві розвитком характерних танців, новими оригінальними творами танцювальної музики. Представники романтизму, які цікавилися народним мистецтвом, створювали поетичні обробки народних танців. Серед цих обробок виділялися оригінальні творчі доробки Ф.Шопена (“Мазурка”), Ф.Ліста (чардаш в “Угорських рапсодіях”), Л.Дворжака (чеські народні танці) та інших композиторів.

У той же час широкого розповсюдження на балах і вечеринках набули такі побутові масові танці як полонез, вальс, полька, мазурка, кадрилі, екосез, гавот тощо. Інтерес до хореографії певного народу викликали відповідні політичні події у тій чи іншій країні. Так, після повстання 1831 року в Польщі, спостерігалися підвищена зацікавленість польськими танцями, а у 1848 році після буремних політичних подій в Угорщині починається захоплення чардашем.

Танцювальне мистецтво

України

Одне з найпочесніших місць у хореографічному мистецтві належить Україні. Широка популярність української народної хореографії пояснюється багатством танцювальних барв, якими володіє український народ. Гумор і щирість, завзяття, життєрадісність, наявність у танці соковитих побутових рис і особливостей — все це характерно для народної хореографії України. Багато народних танців, що зародились у сиву давнину, пройшли випробування часом і збереглися до наших днів. Серед них можна відзначати хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки, а також сюжетні танці.

Одним із найдавніших видів народного танцювального мистецтва є хоровод. Колись виконання їх пов'язувалося з обрядовими діями. Хороводи водили під час зустрічі весни, ними відзначали початок літа, зустрічали Новий рік.

З хороводів найбільшого поширення набули веснянки та гаївки. Сьогодні вони втратили своє значення і міцно увійшли в репертуар танцювальних колективів, особливо дитячих. Нагадаємо такі популярні хороводні пісні як “А ми просо сіяли”, “Мак”, “Перепілка”, “Заїнька”, “А вже весна” та багато інших.

Від хороводів беруть свій початок численні народні танці.

Українська народна хореографія втілює історичні риси народного характеру, якому притаманні волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, гострий гумор, нестримна веселість тощо.

“Гопак”. Назва цього танцю пішла від вигуку “Гоп”, яким звичайно закінчується виконання танцю. Народний гопак був у своїй народній основі імпровізаційним танцем, який спочатку виконували лише хлопці, а згодом почали в ньому брати участь і дівчата.

У танці широко використовуються різноманітні стрибки, присядки, примхливі кружляння. Рухи танцюристи намагаються виконувати якнайкраще, нібито змагаючись один з одним. У цьому відношенні гопак, до деякої міри, нагадує російський перепляс, хоч характери їх цілком різняться.