Малюнок танцю - складова частина композиції танцю. (Частина 5)

Приклади контрастної побудови малюнка ("Бахчисарайський фонтан" - перший акт: заручини молодих, торжество змінюється картиною паніки в зв’язку з появою татар. Створюється картина стихії через малюнок та дії виконавців). В основі побудови композиції малюнка та тексту танцю мусить бути логіка розвитку, при якій один малюнок витікає з іншого або переходить у другий до логічного завершення. Малюнок танцю залежить від ситуації, як у наведеному прикладі. Те ж саме ми бачимо у сцені повені в балеті "Мідний вершник". Прикладом побудови малюнка стихії є епізод атомного вибуху - ХІ Всесвітній фестиваль у Москві (хореографічна вистава на стадіоні "Динамо").

         Побудова асиметричних малюнків - це випадок, коли в потрібний момент склад загального епізоду розбивається на окремі групи з різними завданнями, на різних планах. Виконуючи різний танцювальний текст, цей малюнок працює на загальну картину, на загальну дію.

         Розмовляючи між собою, люди то підвищують, то знижують голос. На письмі це позначається розділовими знаками. Малюнок і лексика теж мають свої розділові знаки, підкріплені музичним рішенням (це ракурси, відкриті та закриті пози, стоп-кадри). Цим користуються при створенні композиції-малюнка, для характеристики дії та дійових осіб.

Малюнок танцю - складова частина композиції танцю. (Частина 4)

План.

1.    Виражальні засоби в побудові малюнку.

2.    Залежність малюнку від географічних та національних особливостей.

Ілюстрація побутових рухів, а потім імпровізація на цю тему стали початком розвитку малюнка танцю та пантоміми: танок біля забитого звіра, навколо вогнища. Виконавці, за висловом Арістотеля, "...за допомогою ритмічних рухів передавали характер та стан душі". З появою землеобробки в малюнку танцю, крім кола, з’являлися лінійні побудови, логічно відтворюючи трудові процеси (програма виступу японського вар’єте "Народження ритму", прикладом можуть бути танці-імпровізації шаманів - передача здорової енергії).  З елементів малюнка - (лінія, діагональ, коло, півколо та багатопланові прямокутники) - будуються варіанти симетрично або асиметрично, які розкривають мету наміченої дії.

Тема № 4.

Малюнок танцю - складова частина композиції танцю. (Частина 2)

Розглянемо сильні та слабкі сторони трьох планів сцени по глибині (сцена має три виміри - широта, глибина, висота).

         1. Просценіум - відстань до червоної лінії завіси. Крупні плани, контакт із глядачем через вираз обличчя, тобто внутрішній стан виконавця - все це можна віднести до переваги цього плану. Але на просценіум недоцільно виводити масовку або декілька груп із своїми завданнями. Їх просто не сприймуть: закон психології - переключення уваги з одного об’єкта на інший, тому в таких випадках на просценіумі можна використати прийом панорами.

Тема № 4.

Малюнок танцю - складова частина композиції танцю. (Частина 1)

План.

1.    Танець, як мистецтво в просторі.

2.    Виміри сценічного простору.

3.    Сценічні ракурси.

         Танець – це мистецтво в часі та просторі. Час – це тривалість звучання музики та, відповідно, тривалість танцю.  А простір – це площа, на якій проходить танцювальна дія. Готуючись до розмови про малюнок танцю, який будується на сценічному майданчику, буде правильним почати з законів сценічного майданчика. Якщо в живописі є наука про композицію малюнка, то чи може теорія мізансценування спектаклю, драми чи малюнок танцю в балеті бути наукою? Очевидно, може, якщо розміщення фігур в просторі для живописців, графіків, скульпторів є наука, то все це рівною мірою відноситься і до танцю.

Тема № 3. Балетмейстер і сфера його творчої діяльності (частина 2)

Специфіка роботи балетмейстера:

         1. Ансамбль танцю. Програма складається з окремих танцювальних номерів та вибудовується як кожний номер за законами драматургії. Вона повинна мати початок, потім вибудовується послідовність номерів в жанровому відношенні (героїка, лірика, гумор), за формою - масові танці, мініатюри, жіночі хороводи, чоловічі танці. Враховується контрастність,  динаміка, емоційний рельєф програми та фінал - необхідна умова концертного виступу танцювального колективу.

         2. Ансамбль пісні і танцю. Ці колективи мають три складові частини: хор, оркестр, танцювальна група. Вокально-хореографічні композиції, якими починають та закінчують програму, в яких бере участь весь колектив; танцювальна група представлена у програмі окремими номерами чи в пісенно-танцювальних картинах, ілюструючи, розкривають сюжет пісні. Робота балетмейстера в таких колективах має більше можливостей, тому що танцювальні постановки мають допоміжні барви (звучання хору та участь його у масових сценах, що підсилює відеоряд всієї танцювальної композиції).

         3. Музично-драматичний театр (також  в опереті). Оскільки основою спектаклю є текст п’єси, робота балетмейстера повністю залежить від бачення п’єси режисером, який ставить перед балетмейстером завдання: оформлення окремих сцен за участю танцювальної групи, танцювальні номери-вставки, інколи - танці для характеристики окремих персонажів, масові сцени з танцем, як кульмінація та завершення окремих сцен і спектаклю в цілому. Театр -  це синтетичне мистецтво.

         4. Балет на льоду. В основі виражальних можливостей на льоду є саме ковзання, тому побудова танцювальної фрази на музику починається з малюнка ковзання і вкраплювання елементів танцю, зручних для виконання в момент ковзання. Малюнки в балеті на льоду будуються з урахуванням одних виходів, які знаходяться за спиною, тоді як глядач - з трьох боків і зверху. Робота балетмейстера складається з постійного  творчого контакту з тренером по ковзанню на льоду.

Тема № 3. Балетмейстер і сфера його творчої діяльності (частина 1)

План.

1.    Балетмейстер – фахівець – хореограф.

2.    Сфера творчої діяльності балетмейстера.

3.    Специфіка роботи балетмейстера в різних творчих колективах.

         Балетмейстер (від німецької) – майстер балету, автор і режисер, постановник балетів та концертних танцювальних номерів. Як правило, це людина, яка володіє досвідом виконавця і професійно збагнула всі види сценічної та народної хореографії, знає закони сцени та музичної форми, а також живописно-декоративні оздоблення. Він створює режисерську концепцію сценічної дії, хореографічний текст, створює хореографічний твір, користуючись виражальними можливостями пантоміми та танцю. В співпраці з композитором та художником створює нове або, виступаючи як реставратор з концертмейстером, відновлює старі балети або номери.

         Стародавній грецький письменник Лукіан говорив: "Балетмейстеру необхідно вивчити історію, міфологію, поетичні твори, бути грамотним в музиці та режисурі. Він повинен поєднувати в собі талант поета з талантом живописця". Відомий російський балетмейстер К.Гойлейзовський говорив про свою самоосвіту: "Займався всім, що мене вабило: історією хореографії, живописом, скульптурою, прикладним мистецтвом. Багато років займався музикою, звідси у мене розвинувся слух та ритм. Цікавими для мене були філософія та психологія, але навіть знання всього цього дуже мало для сучасного балетмейстера". Р.Захаров додатково закінчив курс режисури в театральному інституті, а Л.Іванов володів інструментом (фортепіано) так, що здивував композитора, зігравши найскладнішу частину його твору напам’ять.

Одним з перших теоретиків мистецтва танцю був Ж.Ж.Новер, який в своїй книзі писав: "Тільки знаючи життя балетмейстер зможе найти ту долю правди, яка дасть можливість розкрити ос­новні риси сценічного образу".

Нарешті ансамбль "Світанок" створив власний поштовий сервер. А це означає, що кожен учасник ансамблю має змогу отримати поштову скриньку з ім'ям ххх@svit-tanok.com.ua (де ххх, запропоноване вами ім'я) Всі бажаючі отримати власну скриньку можуть надсилати свою інформацію до користувача pecha, або натиснути ось тут, вказавши П.І.Б.; бажаний логін поштової скриньки та пароль. Чекаємо на ваші заявки

Тема № 2. Формування танцювальної культури різних народів (частина 2)

КЛАСИЧНИЙ ТАНЕЦЬ

         Система умовних рухів, створених на основі кращих традицій багатьох віків. Класичний танець черпав матеріал з елементів народного танцю, поступово додаючи елементи з придворного етикету. Все це протягом віків вдосконалювалося. Форма класичного танцю – не догма, вона змінюється і продовжує вдосконалюватися. Історичні корені класичного танцю ідуть з 16 століття (італійський, французький театр). З 18 століття класичний танець з’являється в Росії. Першими балетмейстерами та виконавцями були іноземці. Більшість їх була учнями Ж.Ж.Новера. З появою книги "Листи про танець" Ж.Ж.Новера інтерес до класичного танцю зростає. Запрошуються на роботу в Росію міланський балетмейстер К.Блазіс, пізніше – М.Петіпа, які зробили багато для розвитку національного балету, що дожив до наших днів. Народжується своя національна школа класичного танцю. Свої балетмейстери – Л.Іванов та М.Фокін – зробили багато для російської школи класичного танцю.

         НАРОДНО-ХАРАКТЕРНИЙ ТАНЕЦЬ

         У ХIХ столітті термін "характерний" служить визначенням танцю в характері та образі. Він використовувався в інтермедіях для передачі образів простого народу, включав елементи народного танцю та побутові жести. Балетмейстер К.Блазіс назвав його народним. В зв’язку з війною 1812 року в Росії виник інтерес до народного танцю. Процес перетворення народного танцю в характерний – це період розквіту романтичного балету Ф.Тальоні, Ж.Перро, Ш.Дідло. Головним вираженням характерного танцю став гротеск. Образи характерного танцю, створені М.Петіпа та Л.Івановим, зберігали необхідний колорит для вирішення сюжету спектаклю. Балетмейстери та виконавці школи класичного танцю будували характерний танець на класичній основі. Пізніше був створений екзерсис характерного танцю, але виконувався він в суворих рамках класичного танцю. Етапом для розвитку характерного танцю стала творчість М.Фокіна, який на основі виразних засобів характерного танцю створив спектаклі і зумів ствердити принцип симфонізму (Половецькі пляски, Арагонська хота). Пізніше з’явилися балети на народній основі ("Серце гір", "Тарас Бульба", "Кам’яна квітка" та інші).