Народно-сценічний танець

 

(з історії виникнення та розвитку )

 

До історії народного танцю та балетного мистецтва Західної Європи

 

В історії сценічного танцю елементи народного танцю - один з першоджерел формування нескінченної різноманітності балетних рухів.

Ще 12 членів  Паризької  Академії  танцю (створена  1661 р. Людовіком ХІV ) створили весь комплекс рухів класичного танцю.  Академіки -  талановиті та умілі збирачі - зібрали цінні матеріали про сценічні рухи із самих різноманітних першоджерел. Сюди входили і технічні досягнення професійних акторів всіх жанрів, і винахідницька майстерність окремих виконавців-віртуозів, і елементи італійської фольклорно-сценічної хореографії, створеної майстрами епохи Відродження. Все це накопичувалось, фільтрувалося, корегувалося, перефарбовувалося, систематизувалося, отримувало кінцеву назву (хореографічну термінологію) і перетворювалось  протягом декількох століть в ті основи класичного танцю, які нам відомі як ще не зовсім освоєний, але живий арсенал хореографічної техніки минулого.

Вирішальну роль у формуванні комплексу рухів класичного танцю, його технології зіграли народні танці, особливо притаманні їм  елементи реалістичної виразності.

Протягом минулих століть народні танці служили для класичного балету одночасно і запасним резервуаром і освіжаючим кров щепленням: вони розширяли засоби і можливості танцю, закріпляли його коріння, оновлювали форми і розфарбовували пластичний малюнок яскравими та живими фарбами.

Так, різновиди pas de basque  ³  saut de basque відносяться до рухів, запозичених у ХVІІ -  ХVІІІ ст. класичним танцем із народних. З того ж  самого джерела походять різновиди кабріолей та антраша.

Народно-сценічний танець

(з історії виникнення та розвитку )

 

Балетне мистецтво Росії та фольклорна спадщина

 

На початку ХІХ ст. в Росії відзначається великий інтерес до російської пляски. Підйом патріотичних почуттів під час війни 1812 року викликає до життя багаточисельні російські танці в операх та балетах, та вистави-дивертисменти ( «Семік, або Гуляння в Мар’їній рощі»). Поряд з російськими плясками в них фігурують танці інших народів - польські, угорські, татарські, танці черкесів (мазурка та краков’як в «Івані Сусаніні», лезгінка  в «Руслані і Людмилі»  М.Глінки.

Ніколи раніше так багато не подорожували, як у ту пору. Ніколи романісти стільки не писали про подорожні враження, як тепер про ігри та танці народів (П.Меріме - цикл «Пісень  західних слов’ян» ).

Балет також намагається черпати із багатої спадщини  фольклору. Починаючи з 1830 року, хвиля національного танцю все потужнішим потоком вихлюпнулась на сцену. Цьому немало сприяв і розвиток бального танцю. Те, що не потрапляє до театру безпосередньо, приходить туди раніше чи пізніше із бальних залів  аристократичних кварталів Парижа. Національні танці вставляються до комедій, водевілів, мелодрам, опер. Громадські події підсилюють і поглиблюють цікавість до танців інших народів (повстання в Польші 1831р., в Угорщині - 1848р.)

Народно-сценічний танець

(з історії виникнення та розвитку )

Сучасне балетне мистецтво  та характерний танець наших днів

Cума різноманітних рухів, більшість яких репрезентує сценічну інтерпретацію народних плясових мотивів. В рік прем’єри «ельслеровської  качучі» М.В. Гоголь, мріючи про танці, які б мали смисл та зміст, присвятив великий абзац своєї статті в  «Петербурзських записках» (1836 р.) питанню про недостатнісь «характерності» в танцях, бажаючи, щоб балетмейстер опирався в своїй творчості на народні танці : «...щонайменше, танці будуть мати тоді більше змісту і, таким чином, можливо більше «образнообразится» ця легка, повітряна і полум’яна мова, досі ще доволі затиснута й невільна...

Український народно-сценічний танець. ХОРОВОДИ

 

Про український народний танець в «Енеїді» Котляревського сказано так :

 

«...Бандура горлиці бринчала

Сопілка зуба затинала

А дудка грала на балках

Санжарівки на скрипці грали

Кругом дівчата танцювали

В дробушках, чоботях, в свитках ...

... В стоьжках, в намисті і в ковтках ,

Тут танцювали викрутасом

І пред Енеєм вихилясом

Під дудку били третяка.

Еней і сам так розходився,

Як на аркані жеребець

Що трохи не увередився

Пішовши з Гандзею в танець.

В обох підківки забряжчали

Жінки від танців задрижали

Вистрибовавши гоцака...

Тут інші журавля скакали

А хто от дудочки потів».

 

А ось як сказано про український танець у Шевченка :

«...- Добре! Добре! Ну до танців,

до танців, кобзарю!-

Сліпий вшкварив! Навприсідки

Пішли по базару.

Земля гнеться. – Нумо, Гонто!

- Нум, брате Максиме!

Ушкваримо, мій голубе,

Поки не загинем.»

Побутові танці та їх характеристика 

 

 

Побутові танці беруть свій початок у хороводах, які є основою української народної хореографії. В цих танцях відображаються істотні риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, нестримна веселість.

Танці супроводжуються мелодіями, дуже різноманітними за ідейно-емоціональним змістом, значна частина яких виконується в народі як самостійні інструментальні п’єси.

Побутові танці є невід’ємною частиною щоденного життя народу. Їх виконують на масових вечорах  гулянках. До жанру побутових танців належать:

 а) метелиці, гопаки, козачки;

 б) коломийки, гуцулки, верховини;

 в) польки та кадрилі.

Побутові танці

 

"Метелиця" та "Гопак" 

Метелиці.

 

З хореографічного боку це вид хороводу. В метелицях хореографічними та музичними засобами змальовується відповідне до назви явище природи. Воно передається динамікою танцю, швидкою зміною фігур і різноманітними кружляннями, що створює враження заметілі, завірюхи.

Основні елементи хороводу - коло та масовість. Це кращій зразок масового танцю. Цей танець дуже поширений в Білорусії, Росії, Прибалтиці.

Основний зміст танцю спільний, а форма розкриття його - різна. Раніше «Метелицю» танцювали під пісню:

Ой на дворі метелиця, чому старий не жениться,

Ой ніколи женитися, бо нікому журитися.

Жаль мені превеликий, що поганий та сердитий,

Ой жаль животу, що любив сироту,

Ой жаль же мені, що не взяв я її,

Що любив та не взяв, тільки світ зав’язав.

Побутові танці

 

"Козачки", "Чеборашки" і "Коломийки"

Козачки

 

(Зменшене від слова  «козак»), в західних областях України так і називається «Козаком». Походження назви цього танцю пов’язане з життям воїнів-козаків. Його побутування відноситься до далекого минулого.

На відміну від гопаків козачки виконуються в швидкому і дуже швидкому темпі. Танцювальні рухи вимагають від виконавців бісерної техніки. Виконуючи «припадання» («доріжки»), «тинки», «колупалочки», «вірьовочки», «присядки», «голубці», «зірочки», «ланцюжки» та інші рухи і композиційні елементи, використанні в загальній композиції «Козачка», танцюристи вихорем проносяться перед глядачем. Живе  сплетіння цих рухів у різних фігурах утворює вишуканий хореографічний малюнок. У «Козачку», як і в «Гопаку», широко використовується танцювальний елемент змагання між окремими виконавцями і, навіть, групами.

Побутові танці

 

"Полька" і "Кадриль" 

 

Польки

 

Напевне це найбільш поширений на Україні танець. Майже кожен район має варіанти своєї «Польки».

В хореографічному відношенні «Полька» буває дуже простою (складається з двох танцювальних фігур) і як танець сценічного типу відзначається елементами сюжетності. В ній застосовується принцип змагання (перепляс) між групами виконавців, або парами, що надає танцю сучасного колориту.

Мелодії польок емоційно виразні і дуже різноманітні за змістом. Багато з них мають конкретну назву: «Тетяна», «Попадя», «Псальма», «Військова», «Соловейко», «Седемка», «корабель», «Полька-клин», «Полька скоком», «Молодичка», «Волинська полька», «Коханочка» і т.д.

Як і в гопаках ритмічну природу мелодій польок визначає анапест,2/4.

Яскраві, життєрадісні мелодії польок композитори використовують для музичної характеристики дійових осіб в оперних творах («Ніч перед Різдвом» О.Серов - вдача Оксани).

Польки концертного типу написали М.Глінка, М.Лисенко, П.Чайковський, С.Рахманінов, М.Балакірєв.

Сюжетні танці

Цей жанр танцювального мистецтва українського народу виник пізніше, ніж хороводи.

В сюжетних танцях засобами народної хореографії відображаються конкретні явища навколишнього життя і природи. Назва танцю визначається його змістом. Наприклад танець «Лісоруби» дістав назву тому, що сюжетом його є трудовий процес рубання лісу.

В загальній композиції танців цього, тобто у послідовності танцювальних фігур, ясно видно логічний і чіткий розвиток сюжетної лінії.

Щодо тематики сюжетні танці можна розподіляти на групи, де основною темою є:

а) праця ( «Шевчик», «Коваль», «Косарі», «Лісоруби», «Льон» );

б) народна героїка («Опришки», «Аркан», «Запорожці», «Козачата»);

в) народний побут («Катарина», «Коханочка», «Волинянка», «Горлиця»);

г) окремі явища природи і зображення виробничих знарядь селянина і дії («Гонивітер», «Зіронька», «Віз»);

д) звички птахів і тварин («Гусак», «Бичок», «Перепілка»).

Сюжетні танці художньо найдосконаліші і найрізноманітніші щодо тематики.

Хореографія сюжетних танців

Народно-сценічний танець та його основи

 

Народно-сценічний танець, джерелом якого є народна творчість, пройшов довгий і складний шлях розвитку. Першоджерелом танцю були різноманітні рухи, жести, що пов’язувались з трудовими процесами, спостереженнями людини над природою, враженнями від навколишнього світу.

На формування тієї чи іншої танцювальної культури дуже впливали умови життя і побут народу.

З давніх примітивних форм танцю, які видозмінювались протягом тривалого часу, піддавшись художньому узагальненню, виникла одна з найбільш поетичних і ,разом з тим, найпростіших форм танцю - хороводи.

З часом хороводи трансформувались у побутовий і сюжетно-ілюстративний танець. А на їх основі виникли і утвердились український класичний балет і сучасний сюжетний народно-сценічний танець.

Народно-сценічний танець – це не тільки твір народної хореографії, що зазнав певної художньої обробки і виконується зі сцени, але й заново створений балетмейстером-постановником, або творчою групою професіоналів чи самодіяльного колективу, новий танець, що нерідко поєднує в собі ознаки й властивості кількох жанрів.

Сприйняття танцю глядачем –- суттєвий фактор для народно-сценічної хореографії.