Перший рік навчання

Вступ

Предмет "Мистецтво балетмейстера" об’єднує знання, які студенти одержали під час вивчання інших спеціальних дис­циплін: класичний, народний, історико-побутовий та бальний танці.

Умовність хореографічного мистецтва – це шлях до правди, до художнього пізнання через асоціативне сприйняття, яке формує духовне багатство людини.

Лекційний курс передбачає знайомство студентів з історією хореографії та історією театру, вивчення законів простору і часу. Особливу увагу потрібно звернути на музичні знання майбутніх викладачів хореографічних дисциплін та ке­рівників шкільних танцювальних колективів.

Балетмейстер - це людина, яка професійно володіє досвідом виконавця і  всіма видами сценічної та народної хореог­рафії, знає закони сцени та музичної форми, а також живописно-декоративного оформлення.

В даному посібнику використані матеріали провідних хоре­ографів, матеріали відомих театральних діячів, досвід роботи викладачів кафедри хореографічних дисциплін Кіровоградського педагогічного університету та досвід автора.

Тема №1.  Мистецтво і його роль в житті суспільства (Частина 1)

План.

1.    Танець, як вид мистецтва.

2.    Зародження і взаємозв’язок різних видів мистецтв.

3.    Балетний театр та реформи Ж.Ж.Новера.

         Все, що оточує нас, як рівень цінності буття - це історія культури в розвитку – від кам’яної сокири до космосу наших днів. Робота композитора, художника, балетмейстера - це професія, а вища форма діяльності людини цієї професії - мистецтво.

         Види мистецтв:

         а) статичні – скульптура, архітектура, живопис, графіка, орнамент;

         б) часові – музика, поезія, кіно, телебачення;

         в) в часі та просторі – театр, цирк, балет, пантоміма, народний танець.

         Танець – вид мистецтва, в якому способом творення образу є рух та положення людського тіла. Мистецтво танцю виникло з різноманітних рухів, жестів, від імітації робочих процесів до емоційного сприйняття оточуючого світу. Спочатку танець був пов’язаний із словом (піснею), а пізніше набув самостійного значення. У кожного народу свій початок танцю, його розвиток та свої танцювальні традиції. Розглянемо історичний зв’язок танцю з іншими мистецтвами, його зв’язок та взаємозбагачення засобами виразності.

Тема №1. Мистецтво і його роль в житті суспільства (Частина 2)

Ще з глибокої давнини церква сприяла об’єднанню багатьох мистецтв, їх становленню та розвитку. Кращі зодчі будували храми, талановиті художники та скульптори оформлювали їх, відомі композитори писали музику для кращих виконавців. Сама віра, очевидно, була апофеозом великого синтезу мистецтв. В стародавньому світі широке розповсюдження набув церковний театр. З початку 11 століття під час богослужіння (літургії) розігрувались найбільш драматичні епізоди із Святого Писання. Ці вистави називалися літургійними драмами, для яких на сценічному майданчику розміщалися всі лаштунки (декорації), необхідні для п’єси. Подальший розвиток церковного театру сприяв появі "містерій" – найбільш масового середньовічного театрального дійства.  Ставили "містерії" вже не духовенство, а городяни. На площі влаштовувались будиночки, які зображували палаци, тюрми, храми, рай, через пащу чудовиська – пекло, два дерева зображували ліс, басейн зображував море. Під час вистави актори переходили із будиночка в будиночок, що означало зміну місця дії.

         Однією з вершин розвитку античного мистецтва вважається давньогрецький театр. В галузі драматургії, акторського мистецтва, поезії, музики та декоративного мистецтва греки залишили немало великих творінь: постановки "Лісістрати" Арістофана, "Царя Едіпа" Софокла, "Медеї" Евріпіда трапляються і на сучасних сценах. Театральні вистави ставилися на відкритому повітрі. Грецькі театри в Афінах, Єпідаврії, Пергамі вміщували до 20 тисяч глядачів.  Уявіть собі театр 5-4 століття до н.е.: глядачі займали місця на мармурових плитах в гігантському амфітеатрі та спрямовували свою увагу вниз, на "орхестру" (круглий майданчик), на якому розміщувався хор. Будова, яка прилягала до сцени, де переодягалися виконавці, передньою стороною – "проскеній" – зображала фасад палацу, який використовувався як декорація. Актори з’являлися на "котурнах" (спеціальних підставках для ніг), в яскравому одязі. Колір костюма мав символічне значення: червоний - герой або володар, синій - раби, жовтогарячий - молодість, чорний колір говорив про злі помисли. Використовувались маски, які виражали радість, гнів, кохання, горе і таке інше, змінювалися акторами в процесі виступу. Дія розігрувалася при яскравому денному освітленні. Якщо по ходу п’єси передбачалася ніч, один із акторів виходив з ліхтарем. Вистава тривала цілий день і для відпочинку акторів драми виходили танцювальні групи як розважальні епізоди.

         Умовність хореографічного мистецтва - це шлях до правди, до художнього пізнання через асоціативне сприйняття, формуючи духовне багатство особистості. Жан Жорж Новер писав у своїх листах: "Театр - це школа вдачі, балет - член родини мистецтв - повинен мати пізнавальне та  виховне значення подібно до літератури драми та музики."

Тема № 2. Формування танцювальної культури різних народів (частина 1)

План

1.    Виникнення і розвиток хореографічного мистецтва.

2.    Формування української хореографії.

3.    Балетні вистави та національний музично-драматичний театр.

4.    Напрямки хореографії.

         Поняття "хореографія" (від грецької: “хор” – колективне виконання, “графія” – пишу, зображую). Основою хореографії є народний танець. Танець – особливий вид художньої діяльності, який виражає людські почуття, думки, взаємовідносини та відношення до дійсності за допомогою усвідомлених, емоційних, художньо-образних рухів, жестів та поз в логічній послідовності та композиційній завершеності. Народний танець – результат, продукт народної творчості. Він повинен прижитися в народі і носити в собі риси цього народу. Народний танець – одне із старовинних мистецтв. В стародавньому Китаї вже у двотисячному році до н.е. трапляються ієрогліфи "У" (танець), "ЮЕ" (музика). В Китаї в період Чжоу (722 – 481 р. до н.е.) зароджуються канони танцювальних рухів. Танцем передавали історичні події. Створюється музична палата, до якої входять, крім музикантів, і артисти балету. За час розквіту хореографічного мистецтва (618 – 907 р.н.е.) Китай впливає на мистецтво танцю Індії.

         В Індії перші згадки про танець трапляються у збірнику релігійних гімнів "Ригваде" (11 – 10 ст. до н.е.). При дворах монархів створювалися професійні групи. Теоретичне обгрунтування танець одержав у другій половині першого століття до н.е.

         Найбільш стародавній трактат, який зберігся до наших днів, – це трактат "Наука про театр" (Греція). В Греції впродовж 4-ох віків турецького ярма загальмувався розвиток танцю, тому професійне мистецтво танцю з’явилося пізніше. Європейський балет зародився в Італії завдяки багатим традиціям  танцю та пантоміми. В 14-ому столітті при дворах королів та вельмож великий розвиток мали бальні танці. Перші підручники з танцю – "Про мистецтво танцювати та водити хороводи" – створив Домініко де Пьяченца.

Тема № 2. Формування танцювальної культури різних народів (частина 2)

КЛАСИЧНИЙ ТАНЕЦЬ

         Система умовних рухів, створених на основі кращих традицій багатьох віків. Класичний танець черпав матеріал з елементів народного танцю, поступово додаючи елементи з придворного етикету. Все це протягом віків вдосконалювалося. Форма класичного танцю – не догма, вона змінюється і продовжує вдосконалюватися. Історичні корені класичного танцю ідуть з 16 століття (італійський, французький театр). З 18 століття класичний танець з’являється в Росії. Першими балетмейстерами та виконавцями були іноземці. Більшість їх була учнями Ж.Ж.Новера. З появою книги "Листи про танець" Ж.Ж.Новера інтерес до класичного танцю зростає. Запрошуються на роботу в Росію міланський балетмейстер К.Блазіс, пізніше – М.Петіпа, які зробили багато для розвитку національного балету, що дожив до наших днів. Народжується своя національна школа класичного танцю. Свої балетмейстери – Л.Іванов та М.Фокін – зробили багато для російської школи класичного танцю.

         НАРОДНО-ХАРАКТЕРНИЙ ТАНЕЦЬ

         У ХIХ столітті термін "характерний" служить визначенням танцю в характері та образі. Він використовувався в інтермедіях для передачі образів простого народу, включав елементи народного танцю та побутові жести. Балетмейстер К.Блазіс назвав його народним. В зв’язку з війною 1812 року в Росії виник інтерес до народного танцю. Процес перетворення народного танцю в характерний – це період розквіту романтичного балету Ф.Тальоні, Ж.Перро, Ш.Дідло. Головним вираженням характерного танцю став гротеск. Образи характерного танцю, створені М.Петіпа та Л.Івановим, зберігали необхідний колорит для вирішення сюжету спектаклю. Балетмейстери та виконавці школи класичного танцю будували характерний танець на класичній основі. Пізніше був створений екзерсис характерного танцю, але виконувався він в суворих рамках класичного танцю. Етапом для розвитку характерного танцю стала творчість М.Фокіна, який на основі виразних засобів характерного танцю створив спектаклі і зумів ствердити принцип симфонізму (Половецькі пляски, Арагонська хота). Пізніше з’явилися балети на народній основі ("Серце гір", "Тарас Бульба", "Кам’яна квітка" та інші).

Тема № 3. Балетмейстер і сфера його творчої діяльності (частина 1)

План.

1.    Балетмейстер – фахівець – хореограф.

2.    Сфера творчої діяльності балетмейстера.

3.    Специфіка роботи балетмейстера в різних творчих колективах.

         Балетмейстер (від німецької) – майстер балету, автор і режисер, постановник балетів та концертних танцювальних номерів. Як правило, це людина, яка володіє досвідом виконавця і професійно збагнула всі види сценічної та народної хореографії, знає закони сцени та музичної форми, а також живописно-декоративні оздоблення. Він створює режисерську концепцію сценічної дії, хореографічний текст, створює хореографічний твір, користуючись виражальними можливостями пантоміми та танцю. В співпраці з композитором та художником створює нове або, виступаючи як реставратор з концертмейстером, відновлює старі балети або номери.

         Стародавній грецький письменник Лукіан говорив: "Балетмейстеру необхідно вивчити історію, міфологію, поетичні твори, бути грамотним в музиці та режисурі. Він повинен поєднувати в собі талант поета з талантом живописця". Відомий російський балетмейстер К.Гойлейзовський говорив про свою самоосвіту: "Займався всім, що мене вабило: історією хореографії, живописом, скульптурою, прикладним мистецтвом. Багато років займався музикою, звідси у мене розвинувся слух та ритм. Цікавими для мене були філософія та психологія, але навіть знання всього цього дуже мало для сучасного балетмейстера". Р.Захаров додатково закінчив курс режисури в театральному інституті, а Л.Іванов володів інструментом (фортепіано) так, що здивував композитора, зігравши найскладнішу частину його твору напам’ять.

Одним з перших теоретиків мистецтва танцю був Ж.Ж.Новер, який в своїй книзі писав: "Тільки знаючи життя балетмейстер зможе найти ту долю правди, яка дасть можливість розкрити ос­новні риси сценічного образу".

Тема № 3. Балетмейстер і сфера його творчої діяльності (частина 2)

Специфіка роботи балетмейстера:

         1. Ансамбль танцю. Програма складається з окремих танцювальних номерів та вибудовується як кожний номер за законами драматургії. Вона повинна мати початок, потім вибудовується послідовність номерів в жанровому відношенні (героїка, лірика, гумор), за формою - масові танці, мініатюри, жіночі хороводи, чоловічі танці. Враховується контрастність,  динаміка, емоційний рельєф програми та фінал - необхідна умова концертного виступу танцювального колективу.

         2. Ансамбль пісні і танцю. Ці колективи мають три складові частини: хор, оркестр, танцювальна група. Вокально-хореографічні композиції, якими починають та закінчують програму, в яких бере участь весь колектив; танцювальна група представлена у програмі окремими номерами чи в пісенно-танцювальних картинах, ілюструючи, розкривають сюжет пісні. Робота балетмейстера в таких колективах має більше можливостей, тому що танцювальні постановки мають допоміжні барви (звучання хору та участь його у масових сценах, що підсилює відеоряд всієї танцювальної композиції).

         3. Музично-драматичний театр (також  в опереті). Оскільки основою спектаклю є текст п’єси, робота балетмейстера повністю залежить від бачення п’єси режисером, який ставить перед балетмейстером завдання: оформлення окремих сцен за участю танцювальної групи, танцювальні номери-вставки, інколи - танці для характеристики окремих персонажів, масові сцени з танцем, як кульмінація та завершення окремих сцен і спектаклю в цілому. Театр -  це синтетичне мистецтво.

         4. Балет на льоду. В основі виражальних можливостей на льоду є саме ковзання, тому побудова танцювальної фрази на музику починається з малюнка ковзання і вкраплювання елементів танцю, зручних для виконання в момент ковзання. Малюнки в балеті на льоду будуються з урахуванням одних виходів, які знаходяться за спиною, тоді як глядач - з трьох боків і зверху. Робота балетмейстера складається з постійного  творчого контакту з тренером по ковзанню на льоду.

Тема № 4.

Малюнок танцю - складова частина композиції танцю. (Частина 1)

План.

1.    Танець, як мистецтво в просторі.

2.    Виміри сценічного простору.

3.    Сценічні ракурси.

         Танець – це мистецтво в часі та просторі. Час – це тривалість звучання музики та, відповідно, тривалість танцю.  А простір – це площа, на якій проходить танцювальна дія. Готуючись до розмови про малюнок танцю, який будується на сценічному майданчику, буде правильним почати з законів сценічного майданчика. Якщо в живописі є наука про композицію малюнка, то чи може теорія мізансценування спектаклю, драми чи малюнок танцю в балеті бути наукою? Очевидно, може, якщо розміщення фігур в просторі для живописців, графіків, скульпторів є наука, то все це рівною мірою відноситься і до танцю.

Тема № 4.

Малюнок танцю - складова частина композиції танцю. (Частина 2)

Розглянемо сильні та слабкі сторони трьох планів сцени по глибині (сцена має три виміри - широта, глибина, висота).

         1. Просценіум - відстань до червоної лінії завіси. Крупні плани, контакт із глядачем через вираз обличчя, тобто внутрішній стан виконавця - все це можна віднести до переваги цього плану. Але на просценіум недоцільно виводити масовку або декілька груп із своїми завданнями. Їх просто не сприймуть: закон психології - переключення уваги з одного об’єкта на інший, тому в таких випадках на просценіумі можна використати прийом панорами.